Є у нашого народу прекрасний звичай, пов’язаний із жнивами. Це обжинки, своєрідний вінець жнивам. Завершуючи косовицю, залишали на обочині поля жмут колосся, яке називали «бородою». Підв’язуючи пучечок червоною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок надламували, щоб колосся схилялося долі, як подяка щедрій ниві. В підніжжі клали окраєць хліба й дрібок солі, а поряд засівали вим’ятим з кількох колосочків зерном клаптик землі, приказуючи:
- Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця, краща, ніж торік!
Після цього жінки йшли до снопів, витягували колосочки і робили з них квітку-китицю, сніп-рай або ж плели колосяний хрест і несли в село. Ці атрибути ставили на покуті - місце, де мають перебувати душі покійників та добрі польові духи. Дівчата ж вибирали з-поміж себе найкращу дівчину — «княгиню», вона ставала в коло, клала на ліве плече серпа, брала у праву руку цурку і опускала голову. Найповажніший жнець обв’язував її перевеслом з житніми колосками, одягав на голову вінок. Всі учасники обжинок повільно залишали лан, співаючи обжинкових пісень.
Немає коментарів:
Дописати коментар